Творець добрих книг Маря Кулішенко Думки мої, посійтеся рядками, Засяйте в них яскравими зірками, Світіть в житті щасливим і нещасним І грійте душі їх вогнем незгасним. М. Кулішенко

Творець добрих книг.

Марія Петрівна Кулішенко належить до тих людей, яких називають „дітьми війни”. Народилась вона у січні 1942 року в селі Михайлівна Лебединського району на Сумщині у родині сільського коваля Домася Петра Яковича, який на ту пору воював з фашистами на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Старшого сина Сашка та маленьку донечку Маняшу виховувала мати Анастасія Іванівна – мудра й проста, працьовита і ніжна сільська жінка. Пощастило солдату і його родині: він повернувся з війни живим. Як і всі односельці, бідувала і сім’я коваля в той нелегкий для всієї країни час: давалися взнаки післявоєнна розруха, нестатки, голод. Щоб врятуватися від голоду, родина переїздить в 1947 році на Рівненщину, де мешкала сестра батька.

У мальовничих та історично відомих українських містечках Острозі і Дубно пройшло дитинство Марійки Ромась. Тут вона пішла до школи, тут написала свої перші дитячі вірші. Доля нагородила її спостережливістю, художнім мисленням і смаком, гарним голосом і здібностями декламатора, а

ще – поетичним хистом.

На свою малу батьківщину дівчинка повернулася через вісім років уже підлітком. Ветерани-вчителі Михайлівської середньої школи пригадують, що прибувши до їх навчального закладу учениця відразу привернула до себе увагу: відмінно навчалася, мала організаторські здібності, відзначалась справедливістю і чуйністю до товаришів. Крім того, вона підкорила і друзів, і вчителів своїм дзвінкоголосим співом, вмінням складати вірші та декламувати їх. Тому її відразу обрали до редколегії літературної стіннівки, та й не дивно, адже уроки літератури були для неї найулюбленішими. На них вона сміливо давала оцінку подіям, літературним героям, а свої думки і погляди підкріплювала власними поетичними рядками.

Вчителька української мови та літератури А.М. Кузнєцова, відзначивши поетичний хист учениці, порадила серйозно зайнятися літературою, а її вірші заносились до шкільного альманаху, вміщувались у стіннівці.

Пригадую березень 1960 року: відбувався районний огляд художньої самодіяльності учнів. Виступає десятикласниця Михайлівської школи Марія Ромась. Проникливо і натхненно звучать рядки про рідне село. В них відчувалось своє, авторське, що притаманне людині з поетичною душею, ставлення до всього, що оспівує вона. Голова журі Д.І. Стеблянко звернулась до мене:

• Ось вам кандидат до районного літоб’єднання.

Так Марія Ромась стала однією із тих багатьох закоханих у поезію і літературу, що відвідували літоб’єднання при редакції районної газети „Соціалістичне життя” (воно було створене в жовтні 1956 р. і вже мало певний досвід своєї діяльності. На той час в ньому „прорізались” поетичні голоси таких, нині відомих поетів, як Євген Васильченко, Анатолій Таран, Дмитро Ледньов, Валерій Полянський, Владислав Бойко (Василь Шукайло). Опікував самодіяльних авторів Кость Гордієнко – відомий український письменник, пізніше лауреат Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка).

Ось у такій літературній сім’ї набувала знань і формувалась особа майбутньої поетеси.

Ставши студенткою Лебединського педучилища, дівчина продовжувала відвідувати літоб’єднання.

Після закінчення шкільного відділу педагогічного училища, Марія Кулішенко (прізвище по чоловікові) з головою поринула у справу виховання дітей у школах №1 та №6 міста Лебедина. Відчувала, що життя вимагає нових знань, тому вступає до Луганського педагогічного інституту на заочний відділ, який успішно закінчує, одержавши диплом викладача географії.

Обмаль часу (навчання, робота, сім’я, власні діти, художня самодіяльність) не відриває її від поезії. Марія Петрівна не зраджує Слову. З-під її пера з’являється ряд творів на різноманітну тематику, які збираються в її власному авторському архіві до певного часу. Кількість творів зростає особливо в той час, коли викладач географії і педагогіки працює з молоддю в педагогічному училищі. Все частіше її поетичний доробок „проривається” на люди.

Наприкінці 80-х років погіршується стан здоров’я Марії Кулішенко, через що вона змушена була залишити викладацьку роботу і вийти на пенсію по хворобі.

З’являється багато вільного часу. Розпочинається тісне співробітництво з місцевими газетами „Життя Лебединщини”, „Будьмо разом”, обласною дитячою газетою „Бім-Бом”. Все частіше з’являються її поетичні і прозові твори на шпальтах цих та інших газет області. Публікація їх – то своєрідні крила для творчого злету. Досвідчені літератори й газетярі допомагали авторці відточувати свою майстерність, радили, по-дружньому підказували.

Торуючи доріжку до редакції, Марія Кулішенко опановувала секретами журналістської професії, глибше осягала цю нову для неї сферу інформаційної діяльності. В 1997 році вона стала членом Національної Спілки журналістів України.

Поява її публікацій на сторінках газет привертає увагу читачів своєю правдивістю, принциповістю, художньою майстерністю. Авторку взнали, оцінили її творчість, полюбили її стиль. Її публікації на моральну, побутову, педагогічну тематику, поезії про природу рідного краю, трударів Лебединщини, про дітей і молодь, про Україну і прийдешні зміни в ній глибоко хвилюють її земляків. Вони висловлюють це в листах до авторки, до редакції, в особистих зустрічах з нею.

У 1995 році до піввікового ювілею Перемоги у Великій Вітчизняній війні журналістка видала свою першу поетичну збірку „Пам’ять”, яка стала щасливим стартом до перемог на ниві літератури. За десять років у різних видавництвах вийшли з друку ще три досить вагомі і цікаві книги Марії Кулішенко: „Осінній передзвін”, „Жіночі таємниці” та збірка для дітей „Бабусина корзина”.

Отже, журналістка і письменниця (я не побоюсь цього слова: саме – письменниця) має досить вагомий літературний доробок – чотири книги.

П’ята книга авторки „Добруша” – це друга її книга для дітей. І не лише: вона знайде шлях і до сердець дорослих. Але, в першу чергу, це - книга для юних читачів. Відомо, що в нашій країні зовсім мало книжок на дитячу тематику. Адже писати для дітей і про них – треба також добре, як і для дорослих, тільки – ще краще.

Пам’ятаючи це, Марія Петрівна з величезною старанністю і відповідальністю взялася за написання нової збірки. Треба сказати, що перша спроба – видати книгу для дітей – була досить вдалою: „Бабусину корзину” сприйняли з великим захопленням і діти, й дорослі. Вихователі дитячих установ, вчителі шкіл використовують її під час ранків, занять, уроків. А батьки вважають її посібником для сімейного виховання. Отже, головна мета твору – сприяти вихованню майбутнього патріота вільної і незалежної України – досягнута. У цьому перемога письменниці.

Немає сенсу переповідати твори, але скажу, що серед них є і необхідні молодим мамам (цикл колисанок), і вірші, казки та оповідання для дошкільнят, і серйозні та гумористичні твори для молодших школярів і підлітків. Головна їх мета – виховання доброти, скромності, працьовитості, чесності і любові до людей, всього прекрасного й живого, що притаманне справжньому Громадянину України.