Що Литва отримала від членства у НАТО "... Зараз посеред зими можна перекрити якісь крани – і поставити на коліна будь-яку державу. Це все має безпосередній вплив на систему безпеки, а отже – є об’єктом обговорення НАТО..." Колись ним лякали. Сьогодні синдром НАТО заважає декому тверезо мислити.

Пане Лінкевічус, що Литва отримала від членства у НАТО і чим вона корисна для Альянсу?

НАТО ми розглядаємо як альянс демократичних держав, який поважає права своїх членів. Ніхто не делегує свої суверенні права в Альянс. Ми існуємо автономно, приймаємо рішення на національній основі, але маємо ще й вплив у євроатлантичному просторі, що свідчить навіть про більші права. Ми до цього готувались, коли обирали сфери пріоритетного розвитку збройних сил. Один із пріоритетів НАТО –міжнародні операції. Операція номер один – Афганістан, де Литва керує однією з груп відновлення провінції Ґора. Тобто відповідальність дуже велика, і довіра з боку НАТО – теж дуже велика. Я б сказав, все це проходить дуже вдало. Отже, результат є, і я вважаю, що ми пішли правильним шляхом.

Щодо Афганістану, то Литва пам’ятає ще радянський афганський досвід. Як це було з погляду психології – повертатися туди, з чим пов’язані не дуже приємні спогади?

Звісно, потрібно враховувати всі аспекти, зокрема й психологічні, адже батьки ще пам’ятають, коли до іншої армії їхало чимало нашої молоді й багато хто не повернувся. Тож вирушати до Афганістану психологічно складно, і це питання обговорювали дуже прискіпливо. Великої радості від того, що ми туди їдемо, у суспільстві не було, але розуміння, можу відверто сказати, існувало. Якраз завдяки тому, що наші солдати зараз роблять в Афганістані, в Іраку, у Косово, ми розуміємо: вони там для того, щоб цього не потрібно було робити у Литві або десь поблизу.

В Україні досі багато скептичних настроїв щодо членства України в НАТО. Дехто говорить, що ледь не дві третини населення непоінформовані про НАТО або ж негативно сприймають його. Якби ви переконували цих людей, які б аргументи використовували?

Я б не хотів агітувати. І не вважаю, що маю моральне право заманювати Україну до НАТО. Ви зазначили, що дві третини – проти вступу, але я знаю, якщо вірити цим дослідженням, що дуже великий відсоток тих, хто не визначився, і що вони хотіли б отримати додаткову інформацію. Це унікально, бо зазвичай, коли люди не знають, вони й не хочуть знати.

Нам теж було нелегко: після відновлення незалежності політичні партії опинились у дуже конфліктній ситуації. Вони не могли в парламенті домовитись відкрити чи закрити вікно – де вже там до загальної політики! Але ми все ж ішли крок за кроком, і я радий, що у 2001 році всі наші політичні партії підписали так званий «Оборонний Договір» на чотири роки, де зазначили, скільки ми виділятимемо коштів на оборону, які будуть принципи управління збройними силами, які стандарти будуть закладені. Так, це не бізнес – не отримаєш відразу, вже завтра якийсь прибуток у цифрах, коли запитують: «Скільки ми отримали?» Це питання більш віддаленої перспективи та стратегії, і це потрібно терпляче пояснювати. Саме тут я бачу великі резерви в Україні

Чи вважаєте ви, що членство в НАТО і Європейському Союзі якось взаємопов’язані, що легше рухатись і туди, і туди одночасно? Адже в Україні багато політиків вважають членство в Євросоюзі, сказати б, безпечним, а в НАТО – контроверсійним.

Слід сказати, що це різні процеси, але вони відбуваються паралельно. До речі, якщо поглянути на наш діалог з НАТО під час вступу, коли ми узгоджували різні питання, то там було п’ять пунктів і лише два з них – суто оборонні. А решта – такі ж, як і в Євросоюзі: правова база, питання безпеки, ринкова економіка.

Обговорювали й такі проблеми, як корупція, яка начебто не має нічого спільного з безпекою. Тому не варто рахувати танки і літаки – не в цьому сила. Сила – у внутрішньому розвитку держави. Чекаємо самміту2008 року, коли надходитимуть запрошення новим членам, хоча це теж ще не вирішено.

НАТО зараз велику увагу приділяє енергетичній безпеці. Литва скаржилася, коли після перемоги неросійської нафтової компанії на тендері при приватизації литовського нафтопереробного заводу в Росії на ремонт зупинився нафтопровід. Чи є необхідність у координації дій НАТО в енергетичному секторі?

Ще 20–30 років тому танками, великою військовою силою можна було досягати певних цілей. Зараз посеред зими можна перекрити якісь крани – і поставити на коліна будь-яку державу. Це все має безпосередній вплив на систему безпеки, а отже – є об’єктом обговорення НАТО. Як це обговорювати? Наскільки заглиблюватись, щоб не дублювати економічні структури? І тут не лише литовський приклад – є ще багато подібних випадків. Коли ці засоби постачання або питання енергетики беруться на озброєння як політичний важіль, тоді маємо таку ситуацію, яка мені нагадує карикатуру в одній із газет: намальовано кремлівську трибуну, парад, ідуть танки, ракети і… «Газпром» везе свою трубу.

Литва як балтійська держава, напевно, ретельно стежить за подіями у Латвії й Естонії. Віднедавна з’явився новий момент – кібернетичні війни, війни ХХІ століття, маю на увазі Естонію, яка поскаржилась на масований напад на її комп’ютерні мережі. Як це було сприйнято у Литві, яка, як і Естонія, невелика за розмірами і де комп’ютеризація досягла значних масштабів?

Сприйнято було дуже серйозно, тому що у наш час ці кібернетичні моменти чи комп’ютерні зв’язки дуже важливі для управління державою, не лише для керування певною фірмою чи банком. На рівні держави теж можуть виникати дуже великі проблеми управління. Тому це теж об’єкт нашого вивчення, до речі, створюються й відповідні центри кібернетичних загроз. За збігом обставин один із таких центрів є в Естонії. Тож обговорюватимемо це питання дуже серйозно, одночасно з тими нетрадиційними асиметричними загрозами, які на цей час з’являються. Це незвично, але останні події підштовхнули до більш активного вивчення цих питань.

Тепер щодо Калінінграда. У Калінінградській області багато російських військ, там дислокується Балтійський флот Росії. Чи існує проблема мілітаризації балтійського регіону?

Якраз останнім часом із російського боку не було акценту на присутність збройних сил як пріоритет у цьому регіоні. Наголошувалося на економічних зв’язках, і ми цьому теж сприяємо: підтримуємо хороші відносини із Калінінградською областю, намагаємось використовувати свій вплив у євроструктурах. Прагнемо втягнути туди й Калінінградську область, оскільки маємо ту ж мету – щоб спостерігався розвиток економіки у цій області, щоб зменшувалась соціальна напруга, а отже – зростала стабільність. Тому я кажу росіянам: можливо, ми не є колегами по альянсах, Євросоюзу й НАТО, але тут ми справді союзники, адже маємо однакові завдання.

Водночас бачу певні подвійні стандарти з російського боку. Скажімо, з одного боку – дуже занепокоєні чотирма винищувачами, які виконують не наступальну функцію, а військове патрулювання, але водночас ми знаємо, що ракети «Іскандер» будуть розміщені в Калінінградській області, радіус їх дії – до 500 км, і вони, як стверджують росіяни, «незнищенні» для жодної протиракетної системи. Тож як ми можемо вважати такі заяви незагрозливими? Тим більше, вони протиставляють їх елементам американської системи ПРО, які, можливо, будуть розміщені в Чехії і Польщі, хоча неодноразово пояснювалось і показувалось, що вони встановлюватимуться не проти російських ракет, а проти потенційної загрози з боку нестабільних держав. Але нічого не вдієш – потрібно до цього ставитись відповідально, терпляче, з розумінням, і треба працювати, вести з Росією діалог.

У Росії не всі позитивно ставились до членства балтійських держав у НАТО, і деякі російські політики вважають, що вони мають право певного вето на членство України в НАТО. Як би ви прокоментували цю ситуацію?

Це традиційна ситуація, через яку ми теж пройшли. Але говорилося неодноразово і при потребі буде повторено, що Альянс не розширюється сам – держави прагнуть вступити в нього. Це тенденція, спрямована всередину, а не назовні – це не окупація Альянсом. Деякі країни, як я вже казав, десять років туди не потрапляють. Тож треба розуміти, що це залежить від політичної волі суверенних держав, і певна річ, від Альянсу – чи готовий він прийняти, бо, як бачимо, не все так просто. Але треті країни тут не мають жодного голосу. Вони мають право коментувати, висловлювати свої думки про безпеку, проте не за рахунок інтересів безпеки інших держав.

Як ви вважаєте, чи стане наступний саміт НАТО в Бухаресті у 2008 році самітом розширення?

Ми сподіваємося на це, але це не є вирішеним питанням. Щодо тих країн, які є кандидатами, які виконують план щодо членства, я маю на увазі Хорватію, Македонію, Албанію, – рішення ще немає.